Национальные старо-славянские костюмы / подборка отличных видео (часть 2) 10 — 18
*
Проект «СПАДОК». Цикл коротких атмосферних роликів, присвячених українській культурі, традиціям, народним звичаям від їх витоків до сучасності. У 1-шій частині циклу «Національне святкове вбрання» ми покажемо, як у XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціальної приналежності та історико-культурної області проживання. Для цього ми відтворимо характерний для кожного регіону етнічний образ.
Героїні циклу «СПАДОК». Для зйомок у проекті були ретельно відібрані героїні – яскраві та самобутні представниці України, з різним характером, різного віку дівчата та жінки, які заворожують поєднанням простоти та достойності.
*****
«Нашийна прикраса – салба, поширена виключно на Буковині, складається з нашитих рядами срібних монет, які кріпляться на текстильну основу. Жінки та дівчата виготовляли такі прикраси в домашніх умовах. В деяких салбах можна нарахувати аж 120 монет!
Мінтян – своєрідна хутряна довга безрукавка, оздоблена тхорячим хутром, яскравою аплікацією із сап’яну, та вишивкою.
«Засвітити волоссям» — давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалось тяжким гріхом. Буковинки покривали голову нафрамою – домотканою, тонкою, візерунчастою тканиною, що мала довжину до 3 метрів.» — Марічка Квітка, консультант проекту СПАДОК.
Діана Гоменюк. Героїня ролику захоплюється українською традиційною культурою, зокрема старовинними жіночими прикрасами, має власну невеличку колекцію.
СПАДОК/SPADOK. ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСТЬ. ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОН
2 мин
*
Ірина Дрогомирецька – захоплюється українським традиційним вбранням, зокрема вишитими сорочками. Героїня сама вчиться вишивати, освоює різноманітні техніки. До того ж, у вільний від навчання час, працює в родинній майстерні вишиття.
Бавниця – невисокий обруч з полотна, оздоблений тканням , або вишивкою червоним та жовтогарячим кольором. Поверх неї надягали білу полотняну хустку, вишиту на одному з кінців квітчастим узором (китиця або гільце). Над чолом хустку закладалали спецільною складою -”ріжок” або “дзьобик”. Вдови чи старші жінки носили бавниці з перевагою синього кольору.
Шорц – локальна назва святкової спідниці, що побутувала на Львівщині. Ткали її у повздовжні різнокольорові смуги льняними, бавовняними та вовняними нитками по білому тлі, та закладали у дібні складки — збиранки.
СПАДОК/SPADOK. ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ, ЯВОРІВСЬКИЙ РАЙОН
Катерина Афанасьєва. Захоплюється українськими народними мистецтвами – писанкарством та малярством.
Ґерсет – тип керсетки, характерний для Півночі Черкащини. Шили його з тонкої крамної вовняної тканини, а поли закладали у дуже дрібні складки. Технологія створення таких складок в умовах селянського побуту була наступною: кравець складав сукно потрібним чином, змочував водою і клав на дошку, що лежала на прогрітій печі, згори накривав другою дошкою і ставив три мішки збіжжя. Під таким пресом сукно висихало і форма фіксувалася настільки міцно, що складки більше ніколи не розходилися.
Камінне намисто виготовляли з кольорового скла, смальти. Сільські дівчата й молодиці могли одночасно вдягати близько 25 разків намиста, а то й більше. У піст і в траур не носили червоного намиста, натомість одягали біле, блакитне, зелене, жовте чи бурякове. В будень при роботі дівчата не вдягали багато прикрас, бо боялися, що нитка розірветься і намистинки загубляться. Однак зовсім без намиста дівчатам ходити не можна було.
СПАДОК/SPADOK. ЧЕРКАСЬКА ОБЛАСТЬ. ЧЕРКАСЬКИЙ РАЙОН
Сусанна Карпенко – співачка, співкерівниця фольклорного гурту «Божичі» та «Школи традиційного народного танцю».
Завіска — локальна назва фартуха на Луганщині. Святкові завіски шили з білого полотна, оздоблювали вишивкою та мереживом, на відміну від буденних, що були виготовлені з дешевих фабричних тканин іноді зі скромною обшивкою з тасьми.
Сережки – один із найдавніших видів жіночих вушних прикрас. В Україні подекуди дівчаткам проколювали вуха в дворічному віці. Діти носили мідні, а дівчата та жінки — срібні, позолочені, зрідка золоті сережки. Іноді їх виготовляли з монет, що скріплювались між собою, або доповнювались металевими квітковими розетками.
СПАДОК/SPADOK. ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТЬ, КРЕМІНСЬКИЙ РАЙОН
Олена Видрич. Фольклорист, дослідник традицій українського Полісся. Займається відродженням давніх традицій гуртового співу. Керівник дитячого фольклорного гурту «ЯсноКрасно».
Як застібку для коміра сорочки, окрім кольорової стрічки на Поліссі використовували «шпоньку» («спінку») — металеву прикрасу у вигляді двох кружечків, з’єднаних штифтиком. Менший, не оздоблений кружечок, просовували в петлі на комірі, більший, зазвичай декорований кольоровим скельцем, залишався ззовні.
Унікальна техніка декорування одягу аплікацією збереглася лише в декількох селах Волинської області. Таким чином оздоблювали сорочки, фартухи, притулки та плати. На біле полотно нашивалися смужки червоного, чорного та голубого кольору, що імітували розташування тканих узорів.
СПАДОК/SPADOK. ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ. РАТНІВСЬКИЙ РАЙОН
СПАДОК/SPADOK. ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ. ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОН
Жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ — початок ХХ століття.
Олена Скрипка. Колекціонує традиційне вбрання селян кінця 19-го – початку 20-го століття, до того ж захоплюється відтворенням історичного одягу.
Блузниця – спідниця з крамного матеріалу (кашеміру, кольорового сатину тощо), що зшивалась із 5-6 полотнищ, котрі закладалися у дрібні збори (ряси) і зверху вшивалися у пояс (пасок). Кількість та якість використаного матеріалу свідчила про добробут власниці спідниці. Найбільше цінувалися блузниці з щільних шовкових та вовняних тканин.
Хустка – широко розповсюджений по всій території України квадратний платовий головний убір. Існує велика кількасть її локальних назв: хустиця, хустинча (Бойківщина), пінка, півка, завійка (Лемківщина), рубець (Покуття), ширинька, мацьок (Галичина), кирух (Західне Полісся).
СПАДОК/SPADOK. МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ, ВЕСЕЛИНІВСЬКИЙ РАЙОН
Анастасія Єрмакова. Фольклорист. Займається дослідженням та популяризацією бессарабської народної культури. Солістка Національної філармонії України.
Пацюрки – локальна назва намиста на Закарпатті, яке виготовляли з кольорового скла. Специфічна технологія виготовлення зумовлювала легкість та мерехтливість прикраси. Воно було досить дешевим, але, на жаль, нетривким.
Баршун – ткана шийна прикраса з бісеру. Такі прикраси дівчата та жінки виготовляли у домашніх умовах, використовуючи бісер чеського виробництва.
У Карпатах виготовлення прикрас з бісеру для себе та подруг було улюбленим заняттям дівчат у вільний від господарської роботи час, коли вони могли кілька годин присвятити нанизуванню «пацьорок» на нитки.
СПАДОК/SPADOK. ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ. ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОН
Жіноче святкове вбрання кінця ХІХ – початку ХХ століття
Оксана Мітюхіна. Займається збереженням, дослідженням, відтворенням та популяризацією української вишивки.
Постоли (личаки) – взуття, плетене з кори дерев: верби, липи, в’яза тощо. В Україні найкраще збереглася традиція носити таке взуття на Поліссі. Одягали їх на полотняні або вовняні онучі, які намотували майже до колін. Личаки зношувались вкрай швидко – за чотири дні літом, і до тижня зимою. За рік одна людина змінювала близько 50 пар.
Окрім взуття із лика виготовляли ще й сумки – навіски. Вони були популярними на початку XX століття. Використовували їх для зберігання дрібних речей та грошей.
